«Мой город Киев» запускає серію інтерв’ю з людьми, які стимулюють позитивні зміни в українській столиці. Зокрема, героями наших матеріалів будуть переможці Громадського бюджету (далі – ГБ), чиї проекти вже можна вважати реалізованими.
Першим учасником нашої серії стала громадська організація «Освітня асамблея», яка проводить цікаві просвітницькі заходи, доступні для населення. До проведення лекцій, дискусій, курсів ГО залучає відомих культурних і громадських діячів, серед яких – український актор Олексій Горбунов, театральний режисер Ігор Білиць.
Про непрості будні «Освітньої асамблеї» та її участь в ГБ поговорили зі співзасновником Миколою Панченком, студентом 2 курсу магістратури Інституту філології КНУ ім. Т. Шевченка.
Микола Панченко
«Освітня асамблея» розпочала свою діяльність в лютому 2015 року, тобто ще до запуску ГБ. Як виникла ідея проекту? Чия була ініціатива створення?
Свідомість людей змінилась після Майдану. Наприклад, якщо раніше моїм знайомим кортіло сходити на футбол, то тепер їх зацікавило, що вони можуть зробити для України. Люди забажали змін, і ми їм вирішили в цьому допомогти, запустивши новий освітній проект.
На старті проекту нас було троє: зокрема, я та Євген Карась. 3-го лютого 2015 року ми провели першу лекцію. Потім ще декілька. Згодом почали з’являтися люди, які допомагали нам з афішами, поширенням інформації. І так потрошку ми збирали людей, щоб сформувати свою команду. Ми, до речі, діємо не лише в Києві, а й у інших містах України. Ми жартували, що «Освітня асамблея» об’єднала Північ і Південь, Схід і Захід України, оскільки жага до знань – актуальна. Мені нещодавно навіть спало на думку: «От є медична реабілітація після травм, так само «Освітня асамблея» займається реабілітацією людей після школи/університету». Там, де бажання вчитися відбивають, ми намагаємось його повернути.
У першому ГБ «Освітня асамблея» здобула 976 голосів – найбільше в Голосіївському районі. В одному із інтерв’ю ви зазначили, що «агітували за проект цілою командою – це близько 10 людей – використовуючи всі доступні засоби». Які саме засоби просування ви використовували, щоб зібрати таку кількість голосів?
Нас назвали «проект-куля», тому що 90 – 95% всіх голосів ми зібрали за останні 4 – 5 днів. До того нас вважали аутсайдерами: коли ми хотіли домовлятись з кимось про взаємне голосування, то нам не дуже хотіли допомагати. Але на 2 – 3 день нашого стрімкого набору голосів нам уже почали писати прохання щодо співпраці.
За інформаційною підтримкою ми звернулися до «лідерів думок». Серед них – ведучий espreso.tv Богдан Буткевич, волонтер Роман Сініцин, політичний експерт Світлана Машаровська. Особливо просити не доводилось, достатньо було одного повідомлення, бо всі розуміли, що ініціатива волонтерська, і написати пост – найменше, що вони можуть.
Ми проводили агітацію на вулицях. Також звертались до наших слухачів, які колись до нас приходили (на той час – більше 2 тисяч осіб). Звісно, не всі мешкали в Києві і мали картку Приватбанку.
Як відбувалась агітація на вулиці?
Ми надрукували звичайні листівки з коротким описом проекту. Підходили до перехожих і питали: «О, маєш карту Приватбанку? – Маю. – Слухай, тут є конкурс ГБ, треба підтримати хороший проект». Це була чудова школа комунікації: необхідно вийти із зони комфорту, заговорити із незнайомцем, почати його переконувати підтримувати проект… А ще люди боялись за картку Приватбанку («Зараз ще гроші всі знімуть!»). Тому наше пояснення складалося з трьох частин: описати проект, розповісти, як проголосувати, і запевнити, що це безкоштовно.
Бюджет проекту становив 185 тисяч гривень. На що були витрачені ці кошти?
Нас потім всі питали: «А чому ви так продешевили? 180 тисяч, коли можна брати мільйони…». А ми ж не гналися за тим, щоб урвати якомога більше. На ці кошти придбали м’які крісла, екран для показу фільмів, настільний футбол, настільний теніс, ноутбуки, фотокамеру, відеокамеру. Це найдорожче, що є в нашому проекті.
Чи не виникало проблем з реалізацією проекту?
Оскільки багато заходів проводили в Голосіївському парку, то виходить, що номінальним організатором виступала Голосіївська РДА, а точніше – її відділ у справах сім’ї молоді і спорту. У відділі з розумінням ставились до наших питань, які виникали через недосвідченість в державній бюрократії. Так, через бюрократичну тяганину були певні затримки. Наприклад, тендер, який має тривати декілька днів. Але це вже дрібні нюанси.
Один із заходів ГО в Голосіївському парку.
А що вас спонукало взяти участь в другому ГБ?
Ми зрозуміли, що виросли, що в нас є нові глобальні ідеї, і для цього нам було потрібне фінансування. ГБ – це чудовий спосіб, щоб реалізовувати громадські проекти, на що він вже перетворився – це інша справа.
Чи будете брати участь в наступному ГБ?
Звісно, ми понабивали шишок цього року (проект здобув 1421 голос, але цього виявилось недостатньо – прим. автора), однак у нас є багато нового досвіду. Звісно, ми долучимося до розробки нового положення ГБ, тому що минулого разу його перетворили на конкурс «зроби стелю в школі». Ми не проти шкіл, ми справді хочемо, щоб діти навчались в нормальних умовах. Але це не повинно бути на конкурсній основі. Заміною вікон чи ремонтом стелі має займатися виконавча влада. А не сподіватися на те, що батьки проголосують і дітям ці вікна замінять. Якщо проект не проходить, то що, дітям вчитися зі старими вікнами, які не закриваються, чи зі стелею, яка протікає?
Сенс ГБ в тому, що ініціатива має йти саме від громадськості, а не від адміністрації школи, як було минулого разу. У першу чергу, має цінуватися ідея проекту.
Ваші справи йшли добре в Голосіївському районі. Там був розміщений офіс на Васильківській. Чому ж «Освітня асамблея» переїхала в Печерський район?
Сюди простіше добиратися людям. Раніше ж було: «Ого, ви аж на Голосієво». В принципі, ми не залишили старий офіс, продовжуємо там свою діяльність і в Голосіївському парку. У нас грандіозні плани щодо заходів, тому думаю, що в одному приміщенні ми не помістимось. Це як додаткове представництво.
Офіс ГО в Печерському районі
А як бути з орендою двох офісів? Це ж важко фінансово…
У нас оренда на пільгових умовах, оскільки ми – громадська організація. Більше нас турбує плата за комунальні послуги.
Перед кожним заходом можна зробити добровільний внесок (20 – 30 гривень) на розвиток проекту. На що йдуть ці кошти?
Значну частину витрачаємо на чай і печиво, які в безлімітному доступі для всіх слухачів. Ще частина йде на оплату офісу і комунальних послуг. Також ми намагаємось щось відкладати на придбання потрібних речей, наприклад, мікрофону для камери, об’єктиву.
Якби ми звісно брали по 150 – 200 гривень, нам було б простіше. А так ми беремо 30 гривень і виходимо «в нуль». Ми стоїмо на позиції, що освіта має бути доступною.
Вже з квітня «Освітня асамблея» запускає «Курс корисної журналістики». І зазначено, що заняття будуть проводити відомі журналісти. Як ви залучаєте своїх спікерів до співпраці?
Оскільки ми діємо в громадському секторі, то часто знайомимось з громадськими діячами та різними експертами. Саме їх ми і просимо потім поділитися досвідом з нашими слухачами. Іноді ми звертаємося до незнайомих людей, розказуємо їм про «Освітню асамблею». Вони кажуть: «Ого, класно, я згоден і безкоштовно виступити». Тому за всю історію проекту ми не заплатили жодному спікеру. Буває й таке, що слухачі пропонують когось як лектора.
А який захід «Освітньої асамблеї» вам найбільше запам’ятався особисто? Який вразив?
Мені сподобався «Курс помічника народного депутата». Десь на третьому занятті я почав його називати «Курсом народного депутата», адже слухачам надавали ту інформацію, яка стане в нагоді і депутату. Починаючи з того, як написати депутатський запит, звернення і закінчуючи тим, як одягатися на прес-конференцію, що і як говорити, як писати закони. Загалом, ми намагалися прищепити слухачам, що посада помічника чи депутата – це не мета, а лише засіб для реалізації корисних справ на благо міста або країни.
Також мені запам’яталась лекція українського актора Олексія Горбунова, який ні для кого лекцій не проводив, але для нас зробив виняток.
Лекція Олексія Горбунова
Оскільки у вас освітній проект, то як ви співпрацюєте з школами/університетами?
У нас співпраця з вишами відбувається на рівні співпраці зі студентським самоврядуванням. Крім того, наш третій захід «Кіборги. Філософія війни» ми проводили в актовому залі Червоного корпусу Шевченка, зібравши близько 300 людей. Зі школами менше контактували. Однак нещодавно ми виступали в школі № 147 з нагоди 100-річчя Бою під Крутами.
А чи «Освітня асамблея» співпрацювала з іншими громадськими організаціями?
Ми співпрацювали зі Спілкою ініціативної молоді, Національним центром правозахисту. У нас на заходах виступають представники інших ГО, наприклад, Галина Янченко з «Антикорупційного штабу Києва», але це носить одноразовий характер.
Як звичайному киянину стати активістом?
Просто бути небайдужим, набратися сміливості щось зробити. Не вимагається працювати в режимі 24/7. Іноді, щоб робити корисні справи для певної організації/міста, достатньо виділяти одну – дві години на тиждень. От у нас є знайомий – Олександр Рудоманов, який читав лекцію про доступ до інформації. Євген Карась навчив його писати задовго до того, як виникла «Освітня асамблея» як така. І Олександр починав з того, що просто ходив по вулиці, бачив якусь проблему і писав запит на доступ до публічної інформації, питаючи: «Чого так?». Він примудрився зробити акуратним свій під’їзд, потім будинок, потім прибудинкову територію. В принципі, за ті 15 – 20 хвилин, які люди витрачають на критику влади, можна написати запит і самому зробити своє життя кращим, а не чекати політичних обіцянок.
Інтерв’ю провела та підготувала Вікторія Теравська
03 апреля 2018
4 107