+12°С 28.13 32.83 1

Ольга Бернасовська: Поштовхом для подачі проекту став фізичний біль

Сирецький гай – тихе й просторе місце для неквапливих прогулянок на свіжому повітрі. І що чудово, в гаю можна почуватися безпечно не лише вдень, а й вночі, адже тепер шлях відвідувача освітлюють ліхтарі.

Провести освітлення більше ніж на 1 500 метрів паркових доріжок вдалося завдяки ініціативності Ольги Бернасовської: саме вона подала відповідний проект на перший Громадський бюджет та зібрала разом з командою більше 800 голосів на його підтримку.

За останні три роки Ольга здобула цінний досвід громадської діяльності, радикально змінила місце роботи та вивчила маршрут до Сирецького дендропарку. Про труднощі реалізації громадських проектів та вплив ГБ на її життя Ольга розповіла «Мой город Киев».

Ольго, Ви – жителька Оболоні, але подали на ГБ проект освітлення Сирецького гаю. Як виникла така ідея? Що Вас наштовхнуло?

Я працювала в Київському міському центрі крові, який розташований за три квартали від Сирецького гаю. Два роки тому я почула, що в Сирецькому дендропарку (не путати з гаєм – прим. автора) проводяться концерти класичної музики – «Класика в лісі». Мене це зацікавило, оскільки я більше 15 років працювала поруч і не знала про існування цього дендропарку.

Я обрала осінній погожий день і приїхала сюди сама. Щоб знайти дендрологічний парк, вирішила спеціально поблукати і не вмикати ніяких навігаторів. Але так і не дійшла до нього: затрималась біля теплиць через любов до квітів. А ще я ногу розтерла. І в мене був вибір: або я повертаюсь до метро через Сирецький гай (5 – 7 хвилин ходьби), або проходжу кілометр до площі Інтернаціональної (нині площа Валерія Марченко – прим. автора) і їду дві зупинки на тролейбусі до підземки. Я спочатку в парк – а там темно (це була десь сьома година вечора). Мусила я шкандибати з цією розтертою ногою до площі. Я турист зі стажем, бувала в різних місцях, а тут побоялась йти через парк, бо мені нічого не видно.

картаНа карті видно, що маршрут від метро «Сирець» до дендропарку (вул. Тираспольська, 43) пролягає якраз через Сирецький гай

За кілька тижнів до вилазки я дізналась з Фейсбуку, що подаються проекти на ГБ. Думала, що ж зробити такого біля свого будинку на Оболоні, але так нічого в голову і не прийшло. Пропустила всі терміни подачі проектів, забула про них, поїхала в цей парк, розтерла ногу, вертаюсь назад, відкриваю Фейсбук, бачу новину, що подачу громадських проектів продовжили. Я подумала: «От тепер я знаю, що мені подавати». По суті, поштовхом для подачі проекту став фізичний біль.

Спочатку мій проект охоплював лише одну доріжку довжиною близько 300 метрів. Якщо зараз ми все вирішуємо в онлайн-режимі, то під час першого ГБ треба було спочатку зібрати письмові підписи підтримки. Коли я розповідала місцевим, що можна зробити освітлення в парку, який веде до Сирецького дендропарку, то вони мене запитали: «Де цей дендропарк? Ми ж усе життя живемо на Сирці». Я кажу: «Проведу вас туди, тільки підпишіть». А деякі питали мене: «А чого ти заклала в проект лише одну доріжку? Подавай весь парк». Я подала ще один проект, в якому вже йшла мова про освітлення більше ніж 1 500 метрів доріжок Сирецького гаю, що ведуть до дендропарку.

Крім того, в останній момент я подала проект «Популяризація «Сирецького дендрологічного парку» з бюджетом на 30 тисяч гривень. За ці кошти можна було б встановити вказівники, як пройти до дендропарку від метро, та перейменувати зупинку транспорту на «Сирецький дендропарк», аби пасажири знали, що поруч розташована така пам*ятка природи. Але проект відхилили, в комісії обґрунтували це тим, що дендропарк – державна власність.

ліхтаріТепер гуляти в Сирецькому гаю не страшно

Ваш проект отримав 807 голосів. Як агітували?

Я не проживаю на Сирці, і сюди під час агітації їздила максимум 5 разів. Я роздрукувала оголошення, які треба було якось поширити. Звернулася за допомогою до місцевої жінки мого віку, яка здавала кров під час Революції гідності. Я їй надала 300 готових оголошень, а вона, проявивши ініціативу, додатково роздрукувала ще певну кількість оголошень та розкинула їх по поштових скриньках сусідів (у будинках працюють консьєржи, тому у мене б самостійно не вийшло це зробити). Мені пощастило, що я натрапила саме на Світлану Тимчишин.

текстТекст оголошення

А ще виявилось, що у мене був таємний співавтор – Дмитро Філоненко. Цей молодий хлопець раніше вже намагався добитися освітлення в парку. Він мені написав в соцмережі: «Хочеш тобі 300 голосів за проект зроблю?». Як виявилось, він створив у Фейсбуці групу свого будинку. У нього, до речі, є ораторський клуб, тому на перші прямі ефіри ходив Дмитро, оскільки я ще не була тоді готова до публічності. Він організував голосування в своєму будинку, а його подруга Катерина Олійник розклеювала оголошення в окрузі. Згодом почали підключатись активні мешканці сусідніх будинків. Потім я навіть познайомилась з директоркою дендропарку Світланою Глуховою, яка живе на Сирці, і вона також поширила інформацію про проект.

Що найбільше вплинуло на перемогу, так це те, що ми – автори проектів Подільського району – об’єднали свої зусилля. За два тижні до кінця голосування нас згуртував громадський активіст Олексій Коваленко, у якого чималий досвід роботи в громадській діяльності. Ми зрозуміли, що самотужки важко просунути свою ініціативу.

Бюджет Вашого проекту становив 880 тисяч гривень, але після проведення експертизи його вартість була піднята до 1 мільйона 250 тисяч гривень. Як Ви змогли отримати додаткові гроші, щоб реалізувати проект?

У реалізації мого проекту була зацікавлена Подільська РДА: вони відстояли проект, коли КП «Київміськсвітло» не давало погодження під час експертизи, та голосували за проект особисто. Дійсно ж, шкода людей. Замість того, щоб пройти 10 – 15 хвилин від зупинки додому, вони чекають на тролейбус, їдуть дві зупинки і йдуть ще 10 хвилин до свого дому. Тому, РДА провела додаткове фінансування через рішення сесії Київради.

Згідно з даними сайту Prozorro, замовником проекту виступає КП УЗН Подільського району. Як відбувалася Ваша співпраця з підприємством?

Розробка технічних умов має проводитись разом з автором проекту. Календарний план підписували і з моєї сторони, і зі сторони КП УЗН Подільського району. Правда, поставили LED-ліхтарі не тієї форми, про яку домовлялись, оскільки реалізацією проекту займалася компанія, яка має досвід встановлення саме дорожніх ліхтарів. Однак такі світильники мене цілком влаштовують, бо вони більш зносостійкі. Та й Сирецький гай – це ж не парк, а лісопарк. Ліхтарів немає бути помітно вдень і вони мають світити, коли на вулиці темно. І що важливо: ліхтарі мають світити точково, а не в різні сторони, аби не заважати пташкам гніздитися.

дорожні ліхтаріДорожні ліхтарі: майже непомітні вдень

Що для вас було найскладнішим під час реалізації проекту?

Важко було знайти підрядника. Коли проект переміг, я подумала, що моя робота завершена. Але ні. Тендер щодо проектних робіт вдалося провести аж з третього разу і робили їх впродовж чотирьох місяців. До того були зустрічі з проектувальниками, які в останній момент відмовлялись братися за проектні роботи.

В Фейсбуці функціонує група, присвячена Вашому проекту. Її учасники часто Вам ставлять питання: «А чому так? А чому цього не зробили?». Як Ви справляєтесь з цим навантаженням? Чи не відчуваєте психологічного тиску?

Так, я дуже вразлива людина. У проекті йшла мова про освітлення двох доріжок, але освітили ще одну і навіть провели освітлення до ближніх будинків. І коли все реалізовано, одна із учасниць групи до мене з таким доріканням: «До того дому провели освітлення, а от до нашої 5-поверхівки через городи не провели!».

Стежка, яка пролягає через городи, не входить в проектні роботи. Тому я відповіла учасниці групи: «На урочисте відкриття проекту, яке скоро відбудеться, я запрошу когось із представників керівництва району, покличу вас, і ви запропонуєте провести світло через городи до вашого будинку». Тут ще багато чого можна зробити. Тим більше, 25 квітня стартував ГБ-2019. На жаль, я не можу подавати проекти, оскільки зараз працюю в Департаменті суспільних комунікацій і супроводжую Громадський бюджет.

Під час другого ГБ ви знову отримали перемогу – з проектом «Донору крові – гідні умови для відпочинку після кроводачі». Як проходить його реалізація?

Я задумала облаштувати в Центрі крові кімнату відпочинку для донорів, щоб ті могли перепочити після кроводачі в комфортних умовах. Будемо їх заманювати масажними автоматичними кріслами, оскільки людям потрібно добре відпочити, а не бігти відразу по сходам після здачі 450 мл. крові.

У нас уже був погоджений і календарний план, і розміщення меблів, знайшли підрядників, але зараз доводиться чекати рішення Київради щодо виділення коштів на ремонт Київського міського центру крові. Мають ремонтувати операційний зал, який прилягає якраз до кімнати відпочинку. Ми прагнемо, щоб і кімната, і зал були виконані в одному стилі, з одного матеріалу. Однак якщо в Київраді не приймуть рішення, будемо стартувати самостійно.

А як взагалі ГБ вплинув на ваше життя?

Бурхливе у мене почалось життя: трохи більше року я займаюсь Громадським бюджетом, а здається, наче я прожила 15 років. У мене за день стільки всього відбувається… Те, що було 3 дні тому, – це вже сива давнина. Однак, коли ви багато робите – ви і багато встигаєте.

Фото надані Ольгою Бернасовською

 

Інтерв’ю провела та підготувала Вікторія Теравська

 
Понравилась статья? Поделитесь с друзьями